Європа не вірить у себе, але об’єднавшись — усе можна подолати

Лубош Палата, Прага Фото: Ленка Віх

Зізнаюсь, що насолоджувався промовою президента Франції Еммануеля Макрона в залі Європейського парламенту, найбільшої демократично обраної палати у світі. Саме його країна зараз очолює Європу. Хоч лише на пів року, бо далі головуванням у ЄС займеться вже Чехія.

Французька мова сама по собі гарна, але у виконанні енергійного та емоційного Макрона вона набирає ще більшої вишуканості. Еммануель Макрон майже годину розповідав про своє бачення великої Європи, можливо, трохи занадто французької, але таки великої. Про те, що нам є чим пишатися й на що спертись. Про нашу демократію і верховенство права, про наші культури, про унікальну економічну та соціальну модель, що в порівнянні з навколишнім світом є чи не найкращою. Про те, що цей об’єднаний континент із пів мільярда населення може відігравати ключову роль у майбутньому нашого світу. І не лише може, а й повинен. У протилежному разі можемо програти тоталітарним силам, які нас оточують.

Саме тому, за словами Макрона, Європа мусить озброїтися, створити сильну європейську армію, яка має бути частиною НАТО, але в разі потреби зможе обійтись і без нього. Європейський Союз, за його словами, має не лише реагувати на кризи біля своїх кордонів, але активно діяти й озброюватися — не проти когось, а задля забезпечення своєї незалежності. «Безпека нашого континенту вимагає стратегічного переозброєння Європи як простору миру й рівноваги, особливо в діалозі з Росією. Ми, європейці, повинні разом висунути власні вимоги та зробити все, щоб ці вимоги поважали», — сказав Макрон. «Наша мрія має стати реальністю, ми повинні зробити її доступною для наших громадян. У нас є сили й засоби для цього, і тому я вірю в нас», — підсумував він.

Франція вірить у своє військо

Акцент на сильний військом Європейський Союз не був несподіванкою. Франція в цьому напрямку впевнена в собі. Її армія налічує чверть мільйона, на сьогодні, після виходу британців, це найбільші в ЄС збройні сили. У них є ядерна зброя, авіаносці та можливість швидкого реагування далеко від Франції. Ця країна витрачає понад два відсотки свого ВВП на озброєння, загальною сумою майже 50 мільярдів доларів. Це близько до бюджету Російської Федерації, який, однак, дає для армії майже п’ять відсотків ВВП. Але сама Франція загалом економічно сильніша за Російську Федерацію. На жаль, Франція майже самотня у своєму наголосі на військовому аспекті «європейського суверенітету». Лише Греція, Польща, трійка невеликих країн Балтії та почасти Іспанія та Італія наближаються до її переконання в необхідності потужних європейських збройних сил.

З іншого боку, Німеччина все ще мріє про «гуманітарну державу», про що свідчать зусилля Берліна включати гуманітарні витрати та допомогу на розвиток у свій оборонний бюджет. Німеччина дає менше 1,5% ВВП на оборону, її збройні сили не мають і 200 000 військових, її армія настільки недофінансована, що, цілком імовірно (і це було би вперше в історії), її могла б теоретично подолати польська армія, на яку Польща виділяє навіть більше відсотків ВВП, ніж Франція.

Економічно впевнена Німеччина

Але віра Франції у власні збройні сили поступається вірі у власну економіку. У цьому напрямку в Європі явно домінує Німеччина, яка є надзвичайно успішним світовим експортером. Їй вдалося дуже ефективно залучити у свою економіку нові країни ЄС, як-от Чехію та Польщу. Німеччина не боїться глобальної конкуренції чи викликів, пов’язаних із зеленою економікою. Німеччина хоче стати світовим лідером також і в цьому напрямку, і намагається залучити в нього весь континент. «Ми хочемо стати піонерами кліматично нейтральної економіки», — сказав новий канцлер Німеччини Олаф Шольц у своїй новорічній промові. Він не хоче, щоб Європейський Союз через це закрився сам у собі перед світом, а навпаки, став піонером вільної торгівлі.

Цю політику просуває Німеччина й у напрямку Китаю, з яким наприкінці 2020 року їй вдалося домовитись про нову торгову угоду. Однак її ще не підписано, оскільки з того часу Китай зайняв настільки ворожий курс щодо Заходу, що майже весь Європарламент виступив проти цієї угоди. Подібно асертивно, як у випадку із Китаєм, Німеччина під час правління Ангели Меркель поводилася й щодо Росії. Підтримуючи Україну економічно, вона також активно торгувала з Росією, як у випадку будівництва газопроводу «Північний потік –2». Проте уряду Олафа Шольца довелося зіткнутися з новою реальністю нахабної російської конфронтаційної стратегії. «Якщо Росія вторгнеться в Україну, вона заплатить жорстку економічну ціну. Ми готові до цього, навіть ціною власних втрат», — заявила міністр закордонних справ Анналена Бербок. «Єдине рішення — дипломатичне», — додала вона. Німеччина знову підтвердила заборону на поставки німецької зброї в Україну, у тому числі з третіх країн.

Нові європейці не вірять у демократію

Поки Франція не вірить в економіку, Німеччина не вірить у силу європейської армії, Центральна Європа втратила віру в силу демократії та верховенства права. Те, що відбувається в Польщі та Угорщині, і має вигляд демократичного хаосу чи антидемократичних політиків, таких, як президенти в Чехії, Словаччині, Румунії, Словенії чи Болгарії, свідчить про слабкість місцевої «нової демократії». Скидається на те, що вірус комунізму й тоталітаризму десь глибоко в «нових європейцях» усе ще живий. І замість того, щоб у цих країнах був імунітет від авторитаризму, повертається вся та недуга в образі Віктора Орбана, Ярослава Качинського та інших. Як смертельна хвороба, яка вже здавалася вилікуваною, але злоякісні метастази якої здатні вбити не лише ту частину Європи, але й, можливо, заразити весь ЄС.

Попри всю згадану вище зневіру, є одна велика надія на майбутнє. Залишивши Францію, Німеччину та Центральну Європу сам на сам — усі вони поодинці могли б програти у світовій конкуренції і врешті втратити свій суверенітет. Але разом вони можуть позбутися своїх недоліків

Однак приклад відсторонення від влади в Чехії авторитарного олігарха Андрея Бабіша восени минулого року показав, що не все настільки безнадійно, як би могло здаватися.

Разом — ми сила

Попри всю згадану вище зневіру, є одна велика надія на майбутнє. Залишивши Францію, Німеччину та Центральну Європу сам на сам — усі вони поодинці могли б програти у світовій конкуренції і врешті втратити свій суверенітет. Але разом вони можуть позбутися своїх недоліків. І в межах одного цілого компенсувати свої вади. І зробити «Європу знову великою», за словами Еммануеля Макрона з його виступу в Страсбурзі: «У нас є для цього й сили, і засоби». А тому є й надія. І це також надія для тих, хто хоче долучитися до європейського проєкту. У тому числі для вільної і демократичної України.