Юрій Самусенко, Київ
Цього року головний фільм про підлітків зняла Катерина Горностай — у минулому режисерка короткометражних ігрових і документальних стрічок. Відтепер вона дебютує й у повному метрі. Її «Стоп-Земля» здобула Кришталевого ведмедя в секції Generation 14Plus на Берлінале, а в Україні з тріумфом збирає нагороди за найкращий фільм та акторів (Одеський міжнародний кінофестиваль та Київський тиждень критики). Особливу увагу Горностай звернула саме на акторський склад, створивши для нього лабораторію, яку профінансував Український культурний фонд. Новий підхід допоміг змінити уявлення про те, як природно непрофесійні актори й акторки можуть поводитися на знімальному майданчику.
Режисерка працювала в лабораторії восени 2019 року й забажала не тренувати непрофесіоналів у справжніх акторів. Вона ставила собі за мету спрямувати погляд акторів на самих себе. Головну мету лабораторії авторка бачить у знятті напруги і спробі людей у кадрі забути, що вони знімаються в кіно. Це завдання насамперед ставлять перед собою всі режисери, які працюють в ігровому кіно. Якщо в документалістиці цей прийом може слугувати іронічним підморгуванням (люди помічають та визнають камеру як свого співрозмовника), ігрове кіно працює з переконанням, що можна й варто бути щирим перед невидимим глядачем.
Світова практика показує, що непрофесійність акторів — не визначальний фактор їхньої природності в кадрі. Зокрема, у тайванському фільмі «Яскравий сонячний день» режисер Едвард Янг працював винятково з такими акторами, щоб зекономити на бюджеті й водночас досягнути натуралізму. В Україні з непрофесіоналами працюють, зокрема, Валентин Васянович та Олег Сенцов, які розуміють важливість типажу, професії та фактурності.
Звісно, для досягнення певного рівня драматургії Васянович урешті-решт скористався допомогою професіоналів — у його фільмі «Відблиск» головну роль виконав Роман Луцький. На другорядних ролях усе ще з’являється Андрій Римарук, який достеменно зумів показати посттравматичний синдром в «Атлантиді». «Стоп-Земля» потребує непрофесіоналів через брак кількості акторів підліткового віку.
Катерині Горностай вдалося побудувати дружбу
Акторська лабораторія відкриває новий досвід для всіх учасників знімального процесу, адже передбачає не стільки школу акторства — вона неможлива через брак часу — як створення колективу, нехай і фіктивного. Катерині Горностай вдалося побудувати дружбу, даючи змогу непрофесійним акторам відкривати для себе аспекти професії через есеї, танець, німі етюди, голосові медитації, відеощоденники й документальний театр. Це насамперед і практикували Марія Федорченко, Яна Ісаєнко, Арсеній Марков та ще 22 людини з лабораторії.
Режисерка встановила «мовний режим», що знищував психологічний бар’єр між тим, як актори розмовляють у реальному житті й перед камерою. В інтерв’ю для LB.UA вона розповідала, що зйомки стали не просто роботою, а частиною життя, яку вона прожила разом з учасниками процесу. До того ж їй вдалося не просто зробити клас із підлітків, а і знайти нових друзів. Завдяки Українському культурному фонду навчання в лабораторії відбувалося безоплатно.
За ритм і танець відповідала Вероніка Костевич, а Анна Охримчук навчала підлітків постановки голосу. Олександра Індік із театру ДАХ навчала акторського мистецтва. Катерина Горностай і режисер монтажу Нікон Романченко показували, як працює режисура, і ставили разом із непрофесіоналами етюди. У результаті народився тригодинний фільм, який, за словами режисерки, нам навряд чи вдасться побачити — настільки особистим і щирим він виявився для їхніх творців.
«Стоп-Земля» виграє завдяки білінгвальним акторам
Іще один цікавий досвід Горностай подарувала підліткам, коли вирішила не показувати їм фінального монтажу. Прем’єру актори побачили вже на Одеському міжнародному кінофестивалі, де пережили спільні емоції з глядачем. Окрім сюжету дорослішання, першого кохання та юнацьких переживань, режисерка створила образ інтерв’юєра, що спілкується поза камерою про відчуття щодо подій. Це створює ефект реаліті-шоу й водночас допомагає краще зрозуміти, що відбувається з головними героями. Звісно, натомість можна було використати й метод закадрового голосу, але він би не допоміг зламати межу між документальним та ігровим кіно, що майстерно руйнується впродовж фільму.
На Q&A в Одесі запитання глядачів стосувалися саме цього сегмента: у фільмі лунають відповіді акторів чи їхніх персонажів? Найчастіше на фестивальне українське кіно нарікають щодо використання мови. То вона звучить занадто літературно й неприродно, то обсяг суржику межує з допустимими нормами. У цьому контексті «Стоп-Земля» виграє завдяки білінгвальним акторам, які зробили мову максимально вживаною без літературних слів. І хай місцями вона може здаватися недоречною для світу підлітків-школярів, Катерина Горностай побудувала свій захист на легкій фантазійності фільму: у стрічці лунають треки Kurs Valüt та Мар’яни Клочко — не тих виконавців, яких можна побачити в топах музичних стрімінгів.
«Коли це закінчиться?»
Світ, побудований режисеркою, видається цілісним висловлюванням про юність із її буремними подіями. «Коли це закінчиться?» — запитує головна героїня Маша. І глядач може зловити себе на тому, що запитання стосується і фільму, і болісних відчуттів від подій у ньому. Зрештою, як давно дорослі глядачі асоціювали себе з підлітками в Україні? Якщо у відповідь — тиша, то «Стоп-Земля» точно вартує уваги.
コメント