Східна навала

Ілля Лукаш, Київ Фото: Український журнал

«Рятуйте нас і наші родини, пане президенте», — відео з десятком афганців з українськими паспортами в руках в одному з міст, захоплених Талібаном, здивувало багатьох українців. Звідки у всіх цих людей паспорти з тризубом? Невже Україна має прийняти тисячі афганців? На нас чекає доля Євросоюзу із навалою біженців зі Сходу 2015–2016 років? Утім, в українських реаліях це радше не навала, а неволя; не масові потоки, а одинаки, що долають перешкоди, аби вижити й залишитися в Україні.

«Уряд запросив до нашої країни п’ять тисяч афганських біженців. Їхнє утримання

потребує півмільярда гривень. Ми заклали ці гроші в бюджет 2021 року? Чи, може, ми вже допомогли всім біженцям з Донбасу та Криму?», — таким публічним запитанням до

прем’єр-міністра Дениса Шмигаля 10 вересня в стінах Верховної Ради намагався роздути інформаційний фейк проросійський депутат Максим Бужанський. Жодної подібної програми в українському уряді не було, а вся участь саме держави в порятунку біженців обмежилася відомою блискавичною спецоперацією з вивезенням кількох співробітників посольства Канади в Афганістані разом із їхніми родинами.

З Афганістану в Одесу

Насправді в Україну прилетіло менше десятка приватних бортів з Афганістану

загальною кількістю біженців у кілька сотень осіб. Більшість з них компактно

розмістилися в Одесі. Саме кадри звідти з понад сотнею афганців в історичному центрі

Одеси під дверима регіональної філії Міграційної служби і стали причиною чуток, які

озвучив у гіпертрофованому вигляді в парламенті Бужанський. Хоч насправді це був

організований транзит 130 афганців, яких напряму привезли з Борисполя до Одеси, бо

саме там місцева афганська громада чи не найбільша в країні та була готова прийняти таку кількість земляків.

Саєд Омад Шах Амід був одним із тих афганців з українськими документами, що свого

часу зверталися до Зеленського. Він же став відомим тим, що розгортав прапор України в аеропорту Кабула, аби в метушні знайти тих, з ким зрештою долетів до Борисполя.

«Мені пощастило працювати в Червоному Хресті на початку нового захоплення

Афганістану талібами. Через це я свого часу отримав тут посвідку на постійне проживання та оформив українські ж документи для членів моєї родини. Наскільки я розумію, таких, як ми, тут небагато, решті доводиться звертатися до Міграційної служби, аби одержати документи», — каже Саєд.

За інформацією Міжнародної організації з міграції, в Україні живе понад 20 тисяч

афганців. Найбільші афганські осередки — у Києві, Дніпрі та Одесі. Більшість з них —

представники, нащадки та родичі першої хвилі біженців з 1980-х років.

Чутки про навалу біженців зі Сходу ширяться країною мало не після кожного воєнного конфлікту в тисячах кілометрів від України: громадянська війна в Сирії, яка розпочалася ще у 2010-му, активізація боїв проти Ісламської держави, яка припала на 2015–2016 роки, і тепер стрімке захоплення Талібаном Афганістану

За офіційними даними Державної прикордонної служби, за час активної втечі з

Афганістану влітку цього року український кордон перетнули 650 осіб. Тож розподілити

по домівках та асимілювати декілька сотень нових співвітчизників — для афганців не

стане проблемою, вважають експерти. Загалом Україна була готова прийняти до 5 тисяч

біженців, але потік людей припинився вже до середини вересня, відколи таліби остаточно взяли під контроль аеропорти.

Чутки про навалу біженців зі Сходу ширяться країною мало не після кожного воєнного

конфлікту в тисячах кілометрів від України: громадянська війна в Сирії, яка розпочалася

ще у 2010-му, активізація боїв проти Ісламської держави, яка припала на 2015–2016 роки, і тепер стрімке захоплення Талібаном Афганістану. І кожна з цих подій справді торкнулася безпосередньо України, тільки от вплив цих конфліктів важко не те, що порівняти з тим, що пережив Євросоюз шість років тому, та й навіть вважати чимось помітним в українських реаліях.

Транзитна територія

Якщо вірменська та грузинська діаспори в Україні мають кількасотрічну історію,

компактні місця проживання, подекуди пам’ятки історії, а їхня кількість обраховується на

кілька десятків тисяч, то «нова хвиля» біженців зі Сходу протягом останніх 10-15 років

має іншу специфіку. Біженці з конфліктних зон здебільшого використовували Україну як

транзитну територію для подальшого переїзду в країни Євросоюзу. Вони ніяк не

комунікували з місцевими національними общинами, подекуди, за допомогою нелегальних посередників, відправлялися з аеропортів прямо до кордону. Ті ж, що таки заїхали в Україну — робили це цілком свідомо, хоч і досі перебувають в Україні мало не на «пташиних правах».

«За 10 років в Україні осіло кілька тисяч сирійців, які тікали від війни. Здебільшого це

були ті, хто мали тут членів родини, які змогли надати запрошення та допомогти з

легалізацією на початках, — каже правозахисник та лідер сирійської общини в Україні

Альбольболь Мунтасер Муса. — Я переїхав в Україну у 2014-му після чергового

загострення воєнних дій у Сирії. Одружився тут на українці, маю дітей, проте досі єдиний

документ, що маю — посвідка про статус біженця. Грубо кажучи, завтра Міграційна служба може передумати і просто депортувати мене з України, незважаючи на сімейний

статус».

Проблеми з легалізацією навіть тих сирійців, що переїхали жити саме в Україну,

підтверджують офіційні дані Міграційної служби. З 2014 року громадянам Сирійської

Арабської республіки видали трохи більше 2600 посвідок на постійне проживання та ще

три тисячі посвідок на тимчасове.

Юрист Олексій Скорбач, який спеціалізується на захисті біженців та шукачів

політичного притулку в Україні, звертає увагу, що в Україні «осідають» переважно ті

біженці, що вже мають тут родинні зв’язки. До того ж, навіть офіційні дані Міграційної

служби про кількість виданих документів — не стільки наслідок геополітичних подій,

скільки робота прихованих корупційних механізмів.

«Мало того, що єдина допомога від держави, що “світить” біженцю в Україні — це

одноразова виплата в 17 гривень та безкоштовна первинна медична допомога в екстреному випадку, так ще й у Міграційній службі треба або знати потрібних людей і платити, або десятки років поневірятися із довідками про звернення за захистом в Україні. Це мінімальний документ, який не дає майже ніяких прав, окрім права легального перебування в Україні та можливості купити хіба квиток на потяг. У мене в практиці є люди, які по 8-10 років ходять із цими довідками. Уявіть, ці люди не мають права ані працювати, ані відкрити рахунок у банку, ані одружитися, вони фактично в пастці і єдиний вихід для них — просто нелегально перетнути кордон у бік однієї з країн Євросоюзу, — пояснює непривабливість України для масового потоку біженців Скорбач. — Декілька моїх колишніх клієнтів, які нині в Празі чи Парижі, зрештою так і зробили, тепер запрошують мене до себе навіть у гості туди».

Зникають в Україні й раптово опиняються у ЄС

Адвокат згадує, що остання хвиля нелегалів через територію України до країн

Євросоюзу пройшла завдяки паспортам вболівальників під час Чемпіонату світу з футболу 2018 року в Росії. Це були десятки тисяч людей із Бангладеш, Сомалі, Нігерії, Афганістану, Пакистану тощо. Тоді їх навіть масово затримували біля українських західних кордонів, але жодних повідомлень про депортацію до країн походження вже не було й на території України їх нині теж немає.

«Лише уявіть масштаб цієї нелегальної міжнародної “співпраці”, так би мовити. Десятки тисяч людей реально просто “зникли” з території України й опинилися в Європі. І жодних документальних слідів», — підсумовує Скорбач.

Відколи нелегальну міграцію до прикордонних країн Євросоюзу зробив мало не державним бізнесом білоруський самопроголошений президент Олександр Лукашенко, охочі потрапити у Євросоюз транзитом через Україну взагалі практично зникли. Альбольболь Мунтасер Муса каже, що наразі йому значно частіше телефонують земляки, яких затримали на кордоні Білорусі з Польщею чи Литвою, ніж сирійці, у яких виникли проблеми на українському кордоні.

Біженці з конфліктних зон здебільшого використовували Україну як транзитну територію для подальшого переїзду в країни Євросоюзу. Вони ніяк не комунікували з місцевими національними общинами, подекуди, за допомогою нелегальних посередників, відправлялися з аеропортів прямо до кордону.

Прикордонна служба Польщі на початку вересня заявила, що на території Білорусі перебуває понад 10 тисяч біженців, які постійно намагаються перетнути кордон, здебільшого великими групами в кілька сотень осіб. «Мені розповідають постійно, що Білорусь мало не державними бортами вивозить сирійців, що хочуть дістатися Європи. Вони беруть за кожного тисячі доларів, це бізнес, який поставлений на потік. Ті, хто радяться зі мною, коли чують такі пропозиції в Сирії, зрештою відмовляються, але уявіть, що будуть робити ті, що вже заплатили гроші, а до Європи не доїхали, сидять тепер у Білорусі біля кордону», — каже Муса. І схоже, що наступної східної навали чи неволі Україні варто очікувати із зовсім неочікуваного раніше північного напрямку.