Алевтина Швецова, журналістка Маріупольського телебачення, авторка програми
«Місце сили»
#ТутВарто — це слоган Маріуполя, який з’явився у 2016 році. Ці два слова яскраво і
влучно відображають враження, що дарує Маріуполь, — як місцевим, так і тим, хто
Останнє — це про наболіле. Адже з 2014-го про Маріуполь здебільшого пишуть, як про український форпост. Це, безумовно, правда, але місто, попри наближеність до воєнних дій, усе рясніше квітне рік за роком. Усвідомлення того, що війна лише за якихось 50 кілометрів від Східного мікрорайону Маріуполя, і, наприклад, факт здобуття Маріуполем звання «Велика культурна столиця України» від Українського культурного фонду у 2021-му — це шалений контраст. І приймаючи його, ти вступаєш у діалог із містом.
Віра в те, що металеві гілки розквітнуть
А ще «Діалог» — це стратегія, яка допомогла Маріуполю здобути звання «Великої
культурної столиці». Діалог мовою мистецтва згуртував маріупольців і гостей міста
навколо культурних форм, з яких вибудовується ідентичність будь-якого населеного
пункту.
Наприклад, у травні «Ніч музеїв» привабила до музеїв Маріуполя майже 10 тисяч
відвідувачів! Діти, молодь, маріупольці робітничих професій і люди третього віку
проводили в чергах декілька годин, аби подивитися на золото скіфів, картини Марії
Примаченко й почути уривки з «Кобзаря» в перекладі на румейську.
Фестиваль сучасного мистецтва Гогольfest запам’ятався спецподією, яка мала назву
«Дорога додому». Сакральне театральне дійство відбувалося посеред траси, за 30 км від Маріуполя. Приазовський степ залили світлом прожекторів і під автентичний виступ
гурту «ДахаБраха» на старому мості виросла металева інсталяція — дерево життя. На очах у глядачів крізь бетонний шар дерево пустило металеве коріння до землі. Віра в те, що металеві гілки розквітнуть, оселилася в серці кожного спостерігача, як і жага миру та
бажання якомога скоріше повернутися додому після закінчення війни.
Під крилом гранту «Велика культурна столиця» є ще й інші події: і книжковий фестиваль
Open Book, і музичний вибух Mrpl City Fest, і натхненний Mariupol Classic, і смачний
Goby Fest, і фестиваль поколінь Generation House тощо. Ці грандіозні заходи приваблюють до Маріуполя туристів з України й закордону. А кожен, хто приїжджає до міста, уже має до нього певні вимоги. Адже образ Маріуполя, так чи інакше, складається зі стереотипів. Деякі з них — це справжнісінька правда, інші — чудернацькі вигадки. Давайте розберемося і відокремимо перше від другого.
Маріуполь — промислове місто
Таке враження місто справляє на тих, хто приїздить потягом, котрий останні 40 хвилин свого шляху долає крізь заводи. Індустріальний пейзаж дійсно захоплює! Здається, що Маріуполь — це одне суцільне металургійне підприємство. Ще донедавна в Маріуполі працювали три гіганти, про них знали в усьому світі: металургійні заводи Ілліча і «Азовсталь», машинобудівний завод «Азовмаш». Наразі «Азовмаш» переживає занепад і має величезні борги із заробітної плати своїм працівникам, а завод Ілліча й «Азовсталь»
увійшли до «Метінвест Холдингу». До речі, саме з «метінвестівської» сталі побудовані
лондонський «Уламок» (одна з найвищих будівель у Європі) і найбільший вітрильник у
світі (Хорватія).
Раніше в Маріуполі на повну потужність працювали понад 50 заводів, серед яких
рибоконсервний, судноремонтний, декілька хлібозаводів і кондитерська фабрика. Зараз ці підприємства скоротили своє виробництво або закрилися зовсім, але натомість у місті
розвивається малий і середній бізнес: реалізовуються освітні програми для молоді та вже досвідчених підприємців.
Гастрономічні враження — одні з найважливіших
У приморському місті в меню закладів турист шукатиме страви з риби та морепродуктів.
Однак у Маріуполі передовсім варто скуштувати чебуреки! Так-так, щойно з пательні,
ароматні і з привабливою хрусткою скоринкою. Зазвичай у Маріуполі роблять чір-чіри —
це такі чебуречки розміром з долоню, на порцію виходить 3-4 штуки. Начинки можуть
бути різноманітними: свинина чи баранина, сьомга чи шоколад, сир чи банани.
Автентичність «на максимум»? Шукайте чір-чіри в закладі «Ілюс» або на околицях — у
грецькому селищі Сартана. Тут колоритні жіночки розкажуть історію виникнення селища, заспівають грецькою мовою і запропонують до чебуреків скляночку ар’яну (це домашня ряжанка із запеченою скоринкою, яку треба їсти ложкою).
Промислове мистецтво
Колекція творів монументального мистецтва представлена в Маріуполі більше, ніж в
інших містах Сходу України. У місті Марії народилися і працювали талановиті
монументалісти: греки Валентин Константинов і Лель Кузьмінков, сюди після років життя
і шаленого успіху в Штатах повернувся митець Віктор Арнаутов. У доброму стані
збереглися мозаїчні панно Алли Горської («Квітуча Україна» в супермаркеті біля
Театрального скверу), Якова Райзіна (образ Кобзаря на закинутій будівлі кінотеатру імені
Шевченка), Валентина Константинова і Леля Кузьмінкова («Металурги» в залі очікування
залізничного вокзалу). Роботи митців можна зустріти скрізь: від міських фасадів до
відділів крамниць. Виходить, що Маріуполь — це велика галерея монументального
мистецтва, гуляй і насолоджуйся! У 2020-му світ побачив монументальний путівник «Усі
відтінки маріупольських мозаїк». Його автори — краєзнавець Олександр Чернов і
фотограф Станіслав Іванов. Таким виданням поки що не може похвалитися жодне місто в країні, окрім Маріуполя.
Маріуполь — це велика галерея монументального мистецтва, гуляй і насолоджуйся! У 2020-му світ побачив монументальний путівник «Усі відтінки маріупольських мозаїк». Таким виданням поки що не може похвалитися жодне місто в країні, окрім Маріуполя.
Місто без околиць
Туристичні маршрути Маріуполя згуртовані в центрі міста. Далеко ходити не потрібно: ви стоїте навпроти будівлі Драматичного театру, який звели в 1960 році. Фронтон театру
прикрашають фігури металургів і давньогрецьких муз. Ліворуч — два будинки зі
шпилями, споруди-близнюки, яскраві приклади сталінської архітектури. Праворуч —
відреставрований купецький маєток. Неподалік є затишний Театральний сквер і символ
міста — Водонапірна вежа, яка після реконструкції у 2018 році стала туристичним
центром. З оглядового майданчика Вежі відкривається унікальний краєвид.
У пішохідній доступності також історична частина Маріуполя. Тут розташовані садиби
заможних містян, які були зведені в позаминулому столітті та пережили Другу світову.
Пам’ятки, місця-магніти, красиві локації для світлин — є все.
Але спальні райони з типовими дев’яти- і п’ятиповерхівками також приваблюють до себе. Так, наприклад, вулиця Львівська в Приморському районі — це справжня машина часу. Тут немає ані рекламних білбордів, ані зайвих вивісок. Під ногами — бруківка, навколо затишні будиночки й де-не-де можна побачити білизну, що сушиться на мотузці в подвір’ї. Або Митрополитська балка! За легендою, саме тут була приміська дача
митрополита Ігнатія, який у 1778 році допоміг переселитися християнам із Криму в
Маріуполь. І в кожному районі, на кожному кроці є свої цікавинки: мурали, ЖКХ-арт
(кумедні інсталяції із вторсировини в подвір’ях житлових кварталів), будинки з історіями,
оглядові майданчики… Поціновувачі таких фішок залюбки гуртуються в соцмережах!
Прочитати про об’єкти можна у фб-спільнотах «Маріуполь — туристичне місто», «Doors
Life Matters/Життя дверей має значення» і «Мариуполь. Истории старого города».
Вас вітає головний архітектор!
Місце, з якого варто почати вивчення Маріуполя: Водонапірна вежа. Саме тут
розташований туристичний центр, а історія споруди щільно пов’язана з іменем свого
творця. Віктор Олександрович Нільсен спроєктував у Маріуполі чимало будівель, його
прізвищем названа вулиця (на ній свого часу жив архітектор, а зараз тут височіє Вежа),
ресторан. Така прив’язка імені архітектора до міських об’єктів зумовлена розвитком
бренду міста. А за життя Віктор Нільсен відчув, як ставлення до нього погіршилося після
революції 1917 року. Через дворянське походження він був позбавлений можливості
працювати архітектором-практиком і перейшов на роботу до технічного відділу заводу
«Азовсталь». Разом з відкриттям туристичного центру «Вежа» із забуття повернулося й
ім’я Віктора Нільсена. Про внесок діяча в розвиток міста багато розповідають на шкільних уроках краєзнавства й вуличних екскурсіях.
Від Вежі починається пішохідний маршрут «Історична прогулянка Маріуполем» із
кількома десятками архітектурних родзинок міста. Кожна будівля цього маршруту
маркована — під ногами, вмонтовані в асфальт, металеві монети. А біля окремих будівель зустрічаємо й самого архітектора Нільсена. Точніше, його мініатюрну металеву фігурку.
Так, на залізничному вокзалі Нільсен сидить на валізі, біля власного маєтку — з
філіжанкою кави, у Театральному сквері — тримає на долоні голуба, а біля Вежі піднятою
рукою вітає всіх, хто проходить повз.
Маріупольська мова
Як відрізнити мешканця міста від гостя? А ви спитайте щось «місцевою» мовою.
Маріупольці активно послуговуються «своїми» топонімами: «Пентагон»
(дев’ятиповерхові будинки розташовані у вигляді п’ятикутної зірки), «Іллюша» (пивбар,
який у 80-х роках тримав майстер пивної справи, нині покійний Ілля), «Штука» (неподалік
розташовується магазин «1000 дрібниць»). І таких назв багато, усі вони мають
«історичне» підґрунтя.
Пробіжимося словником маріупольця (подейкують, що такі терміни використовують
взагалі на сході країни, але ж мова про Маріуполь!): «балгарони» — це стигла черешня,
«жерделя» — абрикоси, «брасматік» — туш для вій, «баклажка» — ємність для води,
«мастєрка» — спортивна куртка, «гендель» — кафе або невеликий бар, де можна
пропустити чарочку. Скорочена і ємна назва є й у міста, мешканці часто називають
Маріуполь просто Маріком.
А море де?
Море — головна візитівка Маріуполя. Як би не лаяли чистоту морської води в межах
міста, але про її цілющі властивості відомо багато. Високий вміст йоду в морській воді
позитивно впливає на здоров’я дітей і дорослих. У місті на березі Азовського моря можна бюджетно відпочити: туристів менше, ніж в Одесі чи Бердянську, житло доступне, багато варіантів проведення дозвілля. Навіть якщо ви приїхали в Маріуполь у справах —
зазирнути на узбережжя треба обов’язково. І тут постає питання: який пляж обрати?
Море — головна візитівка Маріуполя. Як би не лаяли чистоту морської води в межах міста, але про її цілющі властивості відомо багато. Високий вміст йоду в морській воді позитивно впливає на здоров’я дітей і дорослих.
Пляж Лівобережжя. Річка Кальміус розділяє місто навпіл, а лівий берег від правого
відокремлює завод «Азовсталь». Тому, відпочиваючи на пляжі Лівобережжя, можна
спостерігати не лише індустріальний пейзаж, а й окремі процеси виробництва сталі. Тут
навіть гори є! Шлакові. Окрім того, його «фішкою» є мілина. Для того, щоби скупатися на
нормальній глибині, треба пройти майже кілометр. Буває, що вода «відходить»,
створюючи острівки посеред моря, їх одразу займають пляжники, напевно, уявляючи себе Робінзонами.
Міський пляж розташований уздовж залізничних колій. Тому інколи повз
відпочивальників проїжджають поїзди, вітаючи тривалим гудком, а машиністи зітхають і
також мріють відпочити хоча б годинку. Тут грають у волейбол, купаються, купують
гарячу кукурудзу й пиріжки у пляжних продавців. Серед цікавинок неподалік: закинута
водна станція з мозаїчним панно «Вітрила» (автори — Валентин Константинов і Лель
Кузьмінков).
Селище Піщане. Тут розташований один із найулюбленіших пляжів маріупольців, на
вихідних яблуку ніде впасти! Ліворуч — торговий порт із вантажними кранами, що схожі
на залізних журавлів, праворуч — мальовничий обрив, уздовж якого розташовані
рибальські гаражі й човники. Тут чиста вода і м’який пісочок. І саме на пляжі селища
Піщане проходить найбільший музичний фестиваль східного узбережжя Mrpl City Fest.
Ті, хто наважуються познайомитися з містом Марії ближче — закохуються в нього раз і
назавжди. Маріуполь схожий на інші приморські міста і водночас має власну ідентичність
та неповторний колорит. «Маріуполь — туристичне місто!» — це не лише гасло
найближчого майбутнього, а і група у фейсбуці, де можна дізнатися останні новини і
прочитати історії, що чарівними ниточками сплітаються в дивовижний клубок.
Comments