Війна з олігархами чи цілеспрямоване розвалювання держави?

Ленка Віх, Прага Фото: Український журнал

«Зрозумійте, вони не клоуни! Це люди, які знайшли технологію!» — так у середині вересня охарактеризував колишній генеральний прокурор України Юрій Луценко дії українського президента Володимира Зеленського та його оточення. Він реагував на тривожні тенденції у внутрішній політиці України, які посилилися в останні пів року. Частина української опозиції побоюється, що країна під владою Зеленського сповзає в авторитаризм. І хоч спроба Зеленського зосередити всю владу у своїх руках очевидна, в українських умовах, як вважають інші опозиціонери, імовірніший не наступ авторитаризму, а конфлікт між владою та громадянським суспільством.

І саме такий конфлікт востаннє використала Москва, окуповуючи Крим і Донбас.

Розвалювання держави, над яким, як виглядає, інтенсивно працює Володимир

Зеленський, є не меншою проблемою, ніж російські війська, які не відійшли від

українських кордонів після навчань «Захід-2021».

Термін «технологія» в чеському мовному й політичному середовищі не використовується. Так само, як нема в ньому професії «політичний технолог». Тут воно

означає сукупність прийомів і засобів, які застосовують для досягнення політичної цілі.

У позитивному сенсі це слово не вживається. І Луценко мав на увазі саме такі

маніпуляції та практики, вдатися до яких досі в українському політичному житті ніхто

не насмілювався. Йдеться не тільки про інформаційні та піар-маніпуляції, якими

президент і його команда утримують прихильність виборців. Величезною проблемою

сьогоднішньої України є феномен, який з’явився і на Заході, де функцію державних

органів, політиків та держслужбовців перебирають на себе ніким не обрані особи чи

органи. Цим грішать і на Заході, де подібними практиками користувався, наприклад,

президент США Дональд Трамп. Але ми можемо звернутися й до прикладу, який нам

ближчий, — ідеться про Празький град, де радник президента вирішує речі, які не

належать до його повноважень.

Зміни в рейтингу

На початку вересня президент Зеленський здобував один успіх за іншим — як в

Україні, так і за кордоном. Йому вдалося повернути прихильність електорату, отримати

міжнародну підтримку проєкту під назвою Кримська платформа, провести найбільший

військовий парад в історії України та стати другим європейським лідером, якого

прийняли в Білому домі після обрання Джо Байдена президентом США. Зрештою, він

домігся ухвалення закону проти олігархів, який також мав принести йому овації в

Україні. Він запропонував народу швидкі рішення, які, однак, незабаром можуть

обернутися як проти нього особисто, так і проти України. Президент Зеленський

продовжує послаблювати інституції та боротися з опозицією навіть тоді, коли це

абсолютно не потрібно. Він провокує Москву і випробовує терпіння західних

союзників.

Згадаймо, що наприкінці 2020 року підтримка Володимира Зеленського почала

зменшуватися, хоч, на перший погляд, не суттєво. І незважаючи на те, що він зі своїми

27 відсотками залишався беззаперечним лідером опитувань, його партія «Слуга

народу» втратила понад половину своїх колишніх виборців. Її почала наздоганяти не

тільки партія колишнього президента Петра Порошенка «Європейська солідарність» —

у рейтингу популярності її обігнала навіть проросійська партія «Опозиційна платформа

– За життя» (ОПЗЖ) Віктора Медведчука.

Було очевидно, що рано чи пізно настане час, коли Зеленський буде змушений

покинути тактику сидіння на двох стільцях і вибрати, до якого політичного спектра він

тяжіє. А в Україні можна говорити тільки про дві основні течії: проукраїнську

(проєвропейську) та проросійську (прорадянську). Нагадаємо: Зеленський виграв

президентські вибори з величезною перевагою ще й тому, що не обрав жодного

спектра.

У грудні 2020 року вже було очевидно, що він і його партія втрачають проросійську

частину населення, якій він як український президент не має що запропонувати. Адже

та частина вимагає капітуляції чи повернення до радянських часів. Єдиним варіантом

було перетягнути прихильників проукраїнської опозиції. Тому Зеленський почав

боротьбу як із проросійською, так і з проукраїнською опозицією. Наслідки такого

величезного внутрішнього конфлікту можуть бути руйнівними.

Зеленський — нетиповий політик, власне, не політик узагалі. Його підтримка — це підтримка відомого й обожнюваного актора. Але останні дні ніби віщували, що скоро йому доведеться стати політиком. Що злети на міжнародному та внутрішньому теренах не повторяться.

Треба сказати, йому вдалося майже неможливе. Він придумав дуже ефективне, хоч і

не зовсім конституційне рішення. Рада національної безпеки і оборони України

(РНБО), дорадчий орган при Президентові України, з нового року почала щоп’ятниці

приймати все нові, юридично сумнівні, але привабливі рішення, яким український

президент надавав «легітимність» своїми указами. Принцип полягає приблизно в тому,

що на основі інформації, наприклад, з контррозвідки, РНБО ухвалює рішення, які

президент своїм указом вводить у дію.

Сумнівні санкції

Таким чином були введені санкції проти громадян Російської Федерації, але також і

проти громадян України, зокрема проти друга Путіна Віктора Медведчука та його

дружини. Санкції були накладені також на Тараса Козака, а отже, і на три його

телеканали, відомі як канали Медведчука. З ранку до вечора на цих каналах крутилися

інформаційні цикли про необхідність російсько-українського примирення і єдиного

політика, який зміг би виконати це непросте завдання. Цим політиком був, звісно,

Віктор Медведчук. Треба сказати, що навіть та частина суспільства, яка усвідомлювала

неконституційність рішень Ради національної безпеки і оборони, вітала ці кроки.

На восьмому році війни з Росією багато українців дуже важко сприймають те, що з

колаборантами не обходяться жорсткіше, що проросійські дезінформаційні медіа

зловживають правом на свободу слова і їх ніяк не обмежують, хоч вони становлять

серйозну загрозу безпеці. Громадськість здебільшого сприйняла це так, що

Зеленському вдалося те, чого не вдалося Петрові Порошенку: розібратися з людиною

Путіна. Але Україна не має права накладати санкції на своїх громадян. Єдиний виняток у

законі про санкції — громадяни, які вчиняють терористичні дії. Тобто всі ці люди мали

бути звинувачені в тероризмі, й докази мали бути переконливими. Віктор Медведчук

від травня перебуває під домашнім арештом. Його звинувачують у державній зраді,

фінансуванні тероризму та передаванні інформації Росії. Зеленський використовує

РНБО там, де знає, що правова система не матиме успіху або працює занадто повільно.

Однак орган, який він для цього використовує, не має для таких кроків законних

повноважень. Дорадчий орган не може замінити правоохоронні органи. Тому швидкі та

прості рішення, яких хочуть «звичайні люди», найближчим часом можуть для України

вилізти боком.

Потім настала черга санкцій проти контрабандистів. Трьох із них указом

Зеленського позбавили громадянства України. Правда, ці люди мали інше

громадянство, а Україна подвійного громадянства не визнає, але й не має права когось

його позбавляти. Зрештою, РНБО ухвалила санкції проти понад п’ятисот «злодіїв у

законі», що викликало справжнє здивування. Адже «злодій у законі» — це не просто

злочинець чи мафіозі. Йдеться про члена своєрідного злочинного ордену, який

керується власними, дуже суворими, законами. Це радянська спадщина з 1930-х років.

За словами експертів, за останні тридцять років на території України їх було небагато.

Але «п’ятничний серіал», як журналісти називали регулярні пресконференції РНБО,

повинен був тривати, і він зайшов так далеко, що Рада почала займатися навіть

невтішним станом збереження пам’яток у Києві. Простіше кажучи, намагання

задовольнити виборців, які хочуть справедливості, трохи вийшло з-під контролю.

Осліплений собою

Величезним успіхом української дипломатії, який Зеленський приписав собі, стала

організація першого саміту Кримської платформи. Він відбувся в другій половині

серпня, коли, попри складну епідеміологічну ситуацію, до Києва з’їхалися

високопоставлені представники понад сорока держав і міжнародних організацій, серед

них — сім президентів, прем’єри, міністри закордонних справ і оборони, президент

Європейської ради і віцепрезидент Європейської комісії. Чехію представляв на ньому

голова сенату Мілош Вистрчіл. Хоч деякі коментатори зазначають, що заявлені зусилля

та допомога в ненасильницькому поверненні Криму до складу України та невизнання

анексії півострова не змінять того, що Крим де-факто російський, успіх українських

дипломатів полягав в іншому — тема Криму знову зрезонувала, і її вдалося поєднати з

подіями на Донбасі.

Після окупації та анексії Криму Росія намагається утримувати ці два питання подалі

одне від одного. Про Крим говорити не можна, це для Кремля і Мілоша Земана fait

accompli. Можна вести переговори тільки щодо Донбасу. Тому Кремль дуже

роздратовано відреагував на організацію Кримської платформи. Треба сказати, що

українська дипломатія чудово впоралася. Переконати західних політиків у потребі такої

підтримки дуже важко, адже кожен, хто стає на бік України в питанні суверенітету й

територіальної цілісності, водночас ставить під сумнів кордони Російської Федерації —

як вона їх сама розуміє.

Було очевидно, що рано чи пізно настане час, коли Зеленський буде змушений покинути тактику сидіння на двох стільцях і вибрати, до якого політичного спектра він тяжіє. У грудні 2020 року вже було очевидно, що він і його партія втрачають проросійську частину населення, якій він як український президент не має що запропонувати. Тому Зеленський почав боротьбу як із проросійською, так і з проукраїнською опозицією. Наслідки такого величезного внутрішнього конфлікту можуть бути руйнівними.

Очевидно, осліплений своїм успіхом, Володимир Зеленський під час виступу на

саміті зробив кілька гострих зауважень на адресу Росії. На відповідь довго чекати не

довелося. Усього за кілька днів після повернення з Кримської платформи був

заарештований Наріман Джелял, заступник голови кримськотатарського Меджлісу, та

інші кримські татари, яким загрожує 15 років ув’язнення за «диверсійні дії». Ніхто й

ніщо не завадить Росії засудити цих людей. За останні два роки не сталося жодного

обміну полоненими, і жарти на адресу Москви не зменшать цим людям терміни

ув’язнення.

Невдовзі після організації Кримської платформи українського президента прийняли

в Білому домі — попри складну ситуацію в США після виходу з Афганістану. Для

Києва це вже був успіх. Україну запевнили щодо підтримки США в боротьбі з Росією,

була підписана Рамкова угода про співпрацю між Пентагоном та Міністерством

оборони України. Офіс президента хвалиться безпрецедентними відносинами між

США та Україною. Але на пресконференції, яка відбулася після зустрічі Зеленського з

Байденом, було очевидно, що переговори не були простими і приємними для

Зеленського.

Українські ЗМІ повідомляють, що під час переговорів, імовірно, прозвучали й імена

деяких українських олігархів. Схоже, поки що з українськими олігархами борються

лише в США. Дмитро Фірташ чекає у Відні на екстрадицію до США, а проти Ігоря

Коломойського в США ввели санкції. В Україні ж, навпаки, Фірташу пробачили борги

на десятки мільярдів, а Коломойський продовжує працювати на спустошення

держбюджету. Нещодавно прийнятий українським парламентом закон про олігархів

більше схожий на пускання диму в очі та боротьбу з політичними конкурентами

Зеленського.

День ганьби і війна з демократією

У середині травня Володимир Зеленський оголосив українській громадськості про

свій план внести до Верховної Ради законопроєкт про олігархів, який згодом поспіхом

ухвалили 24 вересня 2021 року, не давши опозиції можливості обстояти свої правки.

Під час ухвалення цього закону було порушено не лише регламент ВРУ, а і знехтувано

правом законодавця на виконання функції. Щодо самого закону, то він не гарантує

обмеження впливу олігархів і містить надмірні корупційні ризики. Важливо розуміти,

що слово «олігарх» не є юридичним терміном. За ним кожен може уявити що завгодно.

Закон вводить так званий список олігархів. Якщо підприємець відповідає трьом із

чотирьох критеріїв (активи на суму понад 2 мільярди гривень, контроль ЗМІ, політична

активність і монопольне становище), він буде внесений до цього списку або реєстру. А

орган, який буде відповідати за цей список, — знову-таки, Рада національної безпеки і

оборони. У які терміни Рада визначатиме, хто є олігархом, а хто ні, — у законі не

передбачено.

Величезним успіхом української дипломатії, який Зеленський приписав собі, стала організація першого саміту Кримської платформи. Хоч деякі коментатори зазначають, що заявлені зусилля та допомога в ненасильницькому поверненні Криму до складу України та невизнання анексії півострова не змінять того, що Крим де-факто російський, успіх українських дипломатів полягав в іншому. Переконати західних політиків у потребі такої підтримки дуже важко, адже кожен, хто стає на бік України в питанні суверенітету й територіальної цілісності, водночас ставить під сумнів кордони Російської Федерації — як вона їх сама розуміє.

Є серйозні занепокоєння, що закон послужить інструментом для імітації боротьби з

олігархами або ним будуть зловживати в боротьбі з конкурентами Володимира

Зеленського. Одним із перших стане Петро Порошенко, який офіційно володіє ЗМІ, є

доларовим мільярдером і, на відміну від інших олігархів, сам політично активний. Інші

офіційно політично не активні, просто мають своїх людей у парламенті та наглядових

радах.

Зеленський — нетиповий політик, власне, не політик узагалі. Його підтримка — це

підтримка відомого й обожнюваного актора. Але останні дні ніби віщували, що скоро

йому доведеться стати політиком. Що злети на міжнародному та внутрішньому теренах

не повторяться. Перші два роки його правління минули в більш-менш спокійних

обставинах, які можуть швидко змінитися. Москва нікуди не зникла, ситуація на

міжнародній арені погіршується, і невідомо, який вплив на українське суспільство

матиме продовження справи «Вагнергейт». Це історія, у якій українській військовій

розвідці, здавалось, вдалося неймовірне — завербувати російських найманців, які

пройшли війну в Сирії та на Донбасі, для фіктивної роботи у Венесуелі.

Українська розвідка зібрала величезну кількість інформації про їхні злочини, але

операція не була завершена. Є припущення, що за цим стоїть хтось з оточення

президента. На прохання голови служби розвідки розслідувати це питання Зеленський

відповів усуненням його з посади. Modus operandi, який добре відомий із чеської

політичної сцени під терміном čučkaři. Цим терміном чеський президент Мілош Земан

охарактеризував чеських розвідників, які вже роками борються проти російської

агентури та впливу в ЧР.